Чернігівський обласний інститут
післядипломної педагогічної
освіти імені К.Д. Ушинського
Творча робота
директора Носівської районної станції юних техніків
Хто такі радіоаматори?
Як зробити перші кроки у світ радіоаматорства? Організація колективної радіостанції
в позашкільному закладі
2015
З М І С Т
Вступна частина……………………………… 3
Простий приймач прямого перетворення з доступних деталей ……. 4
Хто такі радіоаматори ………………. 6
Заключення …………………………. 24
Посилання ……………………………. 24
Література …………………………. 24
Вступна частина
Хто такі радіоаматори-короткохвильовики? Навіщо і про що вони спілкуються між собою? Як почути аматорські радіозв’язки?
Такі чи подібні запитання виникають у кожного хто з Інтернету, від знайомих або друзів довідався про існування такої загадково-таємничої спільноти людей, об’єднаних захопленням радіотехнікою і реалізацією однієї з її властивостей – бездротовим зв’язком на велетенські відстані.
Хтось скаже: «Навіщо купувати, чи будувати якісь власні радіостанції, якщо сьогодні в будь-який момент можна зв'язатися по телефону або по Інтернету з будь-якою точкою Землі?»
– А навіщо люди надягають важкий рюкзак і цілий місяць йдуть пішки туди, куди можна за годину долетіти літаком? Навіщо прокидаються о 4-й ранку і весь день сидять з вудкою на березі річки, якщо можна купити скільки завгодно риби в найближчому магазині?
Тому що це їм цікаво, тому що вони отримують задоволення не тільки від результату, а й від процесу.
У нашому випадку – це і процес пізнання, і процес технічної творчості, і спортивний азарт, і захопленість колекціонера. А зв’язатися з будь-якою точкою Землі по Інтернету чи телефону, насправді, поки що далеко не завжди можливо. Але якщо там є радіоаматор – то можна напевно.
Зацікавило? Тоді до справи. Послухати аматорські радіозв’язки можна різними варіантами. Чи не найпростіше – звернутися до тих, хто знає дорогу на одну з аматорських радіостанцій колективного користування, яка може бути при станції юних техніків, центрі творчості, клубі. При не змозі задовольнити інтерес таким шляхом, можна спробувати відшукати на місцевому радіоринку зв’язковий радіоприймач з радіоаматорськими діапазонами (продавці, як правило знають і консультують за необхідності). При наявності певних коштів чи не найкращим варіантом буде придбання сучасного китайського радіоприймача “DEGEN-1103” . Цей приймач здатен до приймання радіо на всіх необхідних частотах і всіма видами випромінення. Він може стати у нагоді на багато років, навіть якщо з часом інтерес до прослуховування аматорських зв’язків зникне
А є ще один шлях, виключно радіоаматорський: виготовити приймач власноручно. Тим більш, що для початку цілком підійдуть прості і надійні конструкції приймачів прямого перетворення, які чудово зарекомендували себе у якості приймачів для початківця. Для виготовлення такого потрібні мінімум деталей і досвіду. А осилити конструкцію початківець зможе як самостійно, так і в умовах шкільного чи іншого радіогуртка.
Отже, в добру путь!
Василь Кияниця, майстер спорту СРСР, UR5RU,
начальник колективної радіостанції UR4RWW
Носівської районної станції юних техніків
Простий приймач прямого перетворення
з доступних деталей
Найпопулярнішим приймачем прямого перетворення ще років 15 тому став приймач з книги В.Т. Полякова "Радіоаматорам про техніку прямого перетворення". Цей приймач повторювали як досвідчені радіоаматори, так і ті, хто щойно тільки навчився тримати паяльник. І в усіх він безвідмовно працював практично без налагодження.
Проте сьогодні паяти транзистори МП40-МП42 вже є не практичним – це з одного боку, а з іншого – за останні роки радіоаматори постійно удосконалювали цю конструкцію. Зокрема у бік винайдення перетворювача частоти з якомога більшим динамічним діапазоном.
І ось радіоаматор UA1CBM нарешті запропонував схему приймача прямого перетворення, яка виявилася кроком уперед у порівнянні з багаторічним, але старіючим прототипом В.Т. Полякова. Ця розробка 100-відсотково задовольнить початкуючого радіоаматора, котрий забажав налаштуватися на радіоаматорський діапазон, щоб мати змогу регулярно слухати радіозв’язки аматорів і набиратися першого досвіду.
Гетеродин запропонованого приймача сконструйований на транзисторі КТ315 і працює на частоті Fприймання/2, тобто 3500…3600 кГц, що забезпечує приймання діапазону 7000…7200 кГц. Тобто, обрано радіоаматорський діапазон, який є функціонуючим цілодобово, що найцікавіше для радіоаматора.
Підсилювач низької частоти сконструйовано на популярній мікросхемі LM386, яка потребуючи мінімум деталей, забезпечує підсилення по напрузі в 200 разів. Вихід цієї мікросхеми найоптимальніше навантажити на звичайні китайські навушники. Звичайно, якщо вдасться відшукати вітчизняні ТОН-2 – то це буде те саме приблизно.
Отже, схема друкованої плати приймача у збільшеному вигляді, що є немаловажним для початківця, подана нижче на малюнку. Істинний розмір плати – 85х45 мм. Довжину плати можна суттєво зменшити, якщо конденсатор змінної ємності винести з плати на панель корпусу конструкції, або для зміни частоти гетеродину застосувати варікап (схема такого варіанту на наведеній вище принциповій схемі зліва внизу).
Котушки приймача навиті на каркасах діаметром 10 мм . Катушка вхідного контуру має 9 навивок, а котушка гетеродину – 15 навивок.
Живлення приймача можна здійснити як від джерела постійного струму (сухі елементи, акумулятори), так і від випрямляча з напругою 9-15 В. Для цього випадку передбачено стабілізатор на мікросхемі 7808.
Нижче на фото подано загальний вигляд змонтованого приймача, якого ще не розміщено в підходящий корпус.
За результатами налаштування виявилось, що індуктивність котушки фільтру низької частоти (ФНЧ) повинна бути 100 мілігенрі, а не 100 мікрогенрі. Ємність конденсатора C6 = C7 = 0,05 мкФ. До ніжки 3 мікросхеми LM386 необхідно підпаяти резистор номіналом 5 кОм, другий вивід котрого з’єднати із спільним провідником («землею»).
Чутливість запропонованого приймача є достатньою для його повноцінної експлуатації з антеною довжиною 15-20 метрів. Для її виготовлення згодиться будь який провід, але він має бути ізольованим від сторонніх предметів і пролягати якнайдалі від джерел різного роду електромагнітних завад. Заземлення не обов’язкове, але бажане.
Приймач виготовлено і він діє!
Коли приймач буде виготовлено і за його допомогою почнеться прослуховування зв’язків між радіоаматорами, неодмінно виникнуть нові запитання. На багато з них відповіді сформуються через подальше прослуховування аматорів, через, так зване, накопичення досвіду. Проте не буде зайвим включити до цього посібника відповіді на найбільш характерні питання, подавши їх у послідовності, яка б дозволила особі абсолютно не знайомій з радіоаматорством досить ґрунтовно залаштувати прогалину в цій надзвичайно цікавій сфері людських захоплень.
Почнемо з найпростішого питання:
Хто такі радіоаматори?
Радіоаматор - це особа, яка зацікавлена радіотехнікою і займається нею без мети одержання матеріальної винагороди, і яка на підставі офіційного дозволу бере участь в роботі аматорської служби радіозв'язку, призначеної для самоосвіти, взаємних контактів і технічних досліджень.
Тут слово "служба" не передбачає носіння уніформи і життя в казармі. Але всі користувачі радіохвиль, поділяються в офіційних документах на різні служби ("services") – наприклад, служба морського радіозв'язку, служби рухомого, наземного та авіаційного радіозв'язку. Є ще радіомовна, радіонавігаційна, радіолокаційна, радіоастрономічна і т.п. служби.
Кожній із служб виділені свої діапазони радіочастот. У Міжнародному регламенті радіозв'язку фігурують окремо радіоаматорська і супутникова радіоаматорська служби, хоча їх відмінність полягає тільки в технічних деталях здійснення зв'язку. Фактично вони становлять єдине ціле.
Серед радіоаматорів є різні люди – і школярі, і академіки, і селяни, і глави держав, і домогосподарки, і космонавти, і священики ...
Чим займаються радіоаматори-короткохвильовики?
Вони конструюють приймально-передавальну радіоапаратуру і антени, встановлюють між собою радіозв'язки. В процесі радіозв'язків можуть проводити різні дослідження та експерименти, обмінюватися інформацією, що представляє взаємний інтерес. Багатьох з них захоплює колекціонування зв'язків з далекими і “екзотичними країнами”. Нерідко радіоаматори також змагаються між собою в операторській майстерності.
Хто може стати радіоаматором?
Будь-яка людина, незалежно від віку, статі, освіти. Єдина вимога – успішно здати відповідний іспит і отримати офіційний дозвіл (ліцензію) від адміністрації зв'язку своєї країни (у нас в Україні – це "Український державний центр радіочастот") на становлення та експлуатацію аматорської приймально-передавальної радіостанції.
Ті, хто придбав достатню початкову підготовку, але ще не має індивідуальної ліцензії, можуть бути в навчальних цілях допущені до роботи на аматорських радіостанціях колективного користування під безпосереднім наглядом відповідальних осіб.
Про що говорять між собою в ефірі радіоаматори?
У багатьох випадках представляє інтерес не стільки зміст переданої інформації, скільки сам факт встановлення зв'язку. У таких випадках зв'язок може бути розпочато і закінчено протягом хвилин або навіть секунд. У той час, як змістовна бесіда може тривати годинами, в ній можуть взяти участь і інші зацікавлені радіоаматори. Іноді в розмові "за круглим столом" можуть виявитися і представники чи не всіх континентів одночасно.
Радіоаматори можуть обговорювати будь-які питання, які вважають обопільно цікавими. Найчастіше – це обмін технічною інформацією, але не дуже забороняється за нагоди поговорити і на інші теми. Якщо обидва кореспонденти, наприклад, колеги по професії (можливо, і дуже далекою від радіо), то між ними можуть початися цікаві контакти і на ці теми, однак аматорський радіозв'язок не можна використовувати для обміну комерційною інформацією. Не прийнято обговорювати політику, релігію, інтимні теми. Всі переговори повинні вестися відкрито, без застосування якихось шифрувань, чи кодів.
Яким чином вдається розуміти один одного радіоаматорам різних країн?
При радіотелефонному або радіотелетайпному зв'язку все залежить від володіння іноземними мовами, передусім англійською. Широко використовуються для міжнародного зв'язку також іспанська, французька та російська мови. Коли радіозв'язок здійснюється за допомогою азбуки Морзе, то користуються кількома сотнями загальноприйнятих міжнародних кодових виразів (вони складаються з декількох букв або цифр, які є скороченими англійськими словами чи фразами), хоча і такий радіообмін може теж вестися повністю або частково відкритим текстом на обом кореспондентам (співбесідникам) відомою мовою.
Наскільки далеко може бути встановленим аматорський радіозв'язок?
Радіус дії передавача обумовлений не стільки його потужністю, скільки умовами розповсюдження радіохвиль (проходженням). При сприятливих умовах поширення коротких хвиль (КХ) передавач навіть дуже малої потужності (одиниці чи частки вата) може бути чутний практично на будь-якій, як завгодно великій відстані. Наприклад, на діапазонах 21 або 28 мегагерців (МГц) зв'язок Швеції з Антарктидою або Австралією при потужності передавача 10-20 ват (Вт) і простій антені – не така вже й велика рідкість. А зв'язки з американськими чи японськими радіоаматорами – взагалі повсякденна рутина, особливо в роки максимуму сонячної активності .
Водночас на ультракоротких хвилях (УКХ) далеке поширення радіохвиль – вельми рідкісне явище і зазвичай з території України обмежується межами Європи. Але за наявності великого досвіду і солідної технічної оснащеності, деякі радіоаматори регулярно встановлюють на УКВ такі ж далекі зв'язку, як і на КХ (наприклад, використовуючи відображення радіосигналів від Місяця).
Вивчення закономірностей проходження радіохвиль – одне з найцікавіших і науково-значущих напрямів діяльності радіоаматорів.
Чи є якась практична користь від радіоаматорства?
Для розгляду всіх аспектів суспільної корисності цього заняття не вистачить і книги. Згадаємо зовсім коротко лише кілька:
- залучення до технічних знань молоді і взагалі людей найрізноманітніших професій;
- набуття практичних навичок користування складними радіоелектронними пристроями;
- допомога при забезпеченні аварійного зв'язку у випадках стихійних лих, природних і техногенних катастроф;
- підтримка зв'язку в різних нестандартних ситуаціях (експедиції, рятувальні заходи);
- серйозні технічні дослідження та масові наукові експерименти;
- розширення загального кругозору людей з самим різним рівнем освіти;
- зміцнення взаєморозуміння між народами.
Чому радіоаматорством займаються і професійні радіоспеціалісти?
Тому що професійна робота, як правило, протікає в досить вузькому напрямку, а радіоелектроніка – дуже обширна галузь науки і техніки. Рідко коли вдається знайти таку роботу, яка повністю покривала б всю сферу інтересів розвиненої людини. Заняття такою різнобічною справою, як радіоаматорство, дозволяє, наприклад, радіоінженеру, підтримувати свій технічний (і не тільки технічний) кругозір більш широким.
У той же час, відмінність "чистих" любителів від "чистих" професіоналів нерідко полягає не в рівні підготовки, а тільки в тому, що вони безкорисливо присвячують заняттям радіозв'язком і електронікою свій вільний час "з любові до мистецтва", а техніка, якою вони володіють, - придбана ними на власні кошти і виготовлена власними руками.
Потрібно зазначити, що шлях до професії, пов'язаної з радіоелектронікою, у багатьох починався в юності саме з радіоаматорства. Знання та практичні навички, отримані ще на цьому етапі, істотно допомагають і в процесі навчання, і в роботі за фахом.
Чому радіоаматорів називають короткохвильовиками, якщо вони можуть вести передачі не тільки на коротких хвилях?
Це склалося історично. На початку минулого століття радіоаматорів короткохвильовиками ще не називали, так як свої експерименти вони проводили в основному на довгих і середніх хвилях. Коли радіоаматори були витіснені іншими службами на непридатні, як вважалося, для практичних цілей короткі хвилі (тоді до них були віднесені всі хвилі коротше 200 метрів), радіоаматори несподівано виявили велику "далекобійність" цих хвиль. Розквіт радіоаматорства припав саме на цю епоху. І всіх радіоаматорів стали називати короткохвильовиками (рос. – коротковолновики). Хоча ще в 30-х роках почалося активне освоєння УКХ, а з середини століття – і надвисоких частот, назва збереглася.
Іноді, щоб підкреслити специфіку, тих, хто займається в основному УКХ та НВЧ, називають також ультракороткохвильовиками, або укавістами. Кілька років тому у радіоаматорів знову з'явилася можливість проводити свої експерименти і на довгих хвилях.
Чому радіоаматори до цих пір користуються азбукою Морзе?
Хоча радіотелеграфний зв'язок за допомогою передачі ключем азбуки Морзе і прийому її на слух поступово виходить з ужитку в професійній сфері, аматори продовжують її широко застосовувати, і, мабуть, це буде продовжуватися так само довго, скільки буде існувати радіоаматорство. Обумовлено це кількома причинами.
По-перше, цей вид зв'язку найбільш економічний у використанні частотного спектру, тобто в тих обмежених ділянках частот, які виділені радіоаматорам, дозволяє одночасно працювати великому числу станцій без взаємних перешкод.
По-друге, і до цього дня цей вид зв'язку забезпечує найбільш надійну телекомунікацію при найменших енергетичних затратах і найбільш простій радіоапаратурі. При невеликих потужностях передавачів, дозволених радіоаматорам, використання радіотелеграфного режиму Морзе часто виявляється єдиною можливістю встановлювати найбільш цікаві, далекі радіозв’язки (DX-зв'язки), особливо в умовах слабкого проходження радіохвиль.
По-третє, азбука Морзе разом з телеграфними кодами – це своєрідна міжнародна мова, однаково зрозуміла радіоаматорам всього світу. Причому вивчити цю "мову" набагато простіше, ніж хоча б одну із "звичайних" іноземних.
Крім того, знання азбуки Морзе – це для радіоаматорів така ж традиція, як вміння ходити на веслах і під вітрилом у моряків ("хто під вітрилом не ходив – той не моряк!").
Дуже багато досвідчених радіоаматорів, маючи відмінні технічні можливості для роботи всіма іншими видами радіозв'язку, все ж віддають перевагу велику частину зв'язків встановлювати саме "добрим старим телеграфом" (CW) – вони просто отримують задоволення від свого вміння володіти ключем і легко сприймати попискування "точок і тире" як звичайну зрозумілу мову.
Чи використовують радіоаматори комп'ютери?
Так, звичайно, і дуже широко. Нерідко комп'ютер (або декілька) є складовою частиною радіостанції. Його використовують як "секретаря" – для обліку проведених зв'язків (ведення апаратного журналу своєї радіостанції), в якості терміналу при цифрових видах зв'язку (наприклад, телетайпного), при прийомі і передачі зображень (телевізійного зв'язку), для цифрової обробки прийнятих звукових сигналів (очищення їх від шумів і перешкод), для різних розрахунків, і т.д.
Останніми роками стало широко використовуватися управління всім комплексом апаратури і антен радіостанції через комп'ютер, а також з'явилися трансивери (прийомо-передавачі), повністю інтегровані з комп'ютером.
Але, залежно від схильностей і інтересів, можна обходитися в своїй радіоаматорській діяльності і зовсім без комп'ютера. Наприклад, є чимало прихильників "класики", що знаходять задоволення в роботі з "антикварною" ламповою радіоапаратурою.
Чи використовують радіоаматори для зв'язку між собою Інтернет?
Використовують так само, як і будь-які інші люди. Але Інтернет і аматорський радіозв'язок – це дуже різні речі. Радіоаматорство – це, перш за все, безкорисливе захоплення однією з галузей науки і техніки – радіотехнікою, а Інтернет – це один з комерційних засобів зв'язку та інформації. Вони співвідносяться приблизно так само, як заняття спелеологією і поїздки на метро, або як альпінізм та користування ліфтом.
Інтернет доступний незрівнянно більш широкому колу людей, ніж радіоаматорство, оскільки користувачам не потрібні ніякі спеціальні знання. Але всі їхні дії жорстко обмежені закладеними в програми комп'ютера рамками, і ключ від дверей у великий світ не в їх руках, а в руках провайдерів. Користувач Інтернету не здійснює зв'язок сам, він лише користується платними послугами провайдера.
Якщо порівнювати користувача Інтернету з пасажиром авіалайнера, то тоді радіоаматора-короткохвильовика можна порівняти з пілотом спортивного літака (притому – частково або повністю їм же самим і побудованого!). На відміну від Інтернету, в аматорського радіозв'язку немає таких лих, як комп'ютерні віруси, нав'язлива комерційна реклама чи порнографія.
Чи присвоюються для передач кожної аматорської радіостанції свій власний канал, частота або довжина хвилі?
Аматорським радіостанціям виділені спеціальні, досить широкі смуги частот в діапазонах від довгих до міліметрових хвиль. Які ділянки цих частот можна використовувати конкретному радіоаматорові, залежить від категорії радіостанції (тобто від його кваліфікації). Конкретні канали або частоти в межах дозволеної ділянки ні за ким не закріплені. Якщо канал зв'язку ніким не зайнятий, то будь який радіоаматор може використовувати його для передачі загального виклику ("Всім") або для виклику конкретного кореспондента, якщо з тим була домовленість про зв'язок. З цього моменту канал зв'язку вважається належить цьому радіоаматорові до тих пір, поки він сам його не звільнить. Інші радіоаматори, які відгукнулися на його виклики, по закінченні зв'язку залишають цей канал і шукають собі або іншого кореспондента, або вільний канал для передачі своїх викликів.
Чи встановлено якийсь певний час, коли аматорська радіостанція може або повинна виходити в ефір?
Ні. Кожен радіоаматор сам вирішує, коли і скільки часу він буде займатися своєю улюбленою справою. Зазвичай, включивши свою радіостанцію, радіоаматор більшу частину часу не передає, а приймає: прослуховує аматорські діапазони, щоб знайти цікавих для себе кореспондентів, щоб оцінити умови проходження радіохвиль на різних діапазонах, чи просто послухати, про що говорять інші. Якщо він почує якусь цікаву для себе радіостанцію, то може включитися на передачу і встановити зв'язок. Якщо не знайде нічого цікавого для себе – то може на якійсь вільній частоті передавати загальний виклик ("Всім", CQ), в надії, що його хтось почує і відгукнеться. Якщо пощастить – то й на загальний виклик може відгукнутися представник далекої, екзотичної країни, або цікавий співрозмовник, а може бути, і просто старий знайомий з сусідньої вулиці.
Звичайно, при бажанні, радіоаматори можуть підтримувати і регулярні зв'язку з якими не будь постійними кореспондентами (за взаємною домовленістю).
Існує також досить багато різних груп радіоаматорів, які регулярно (навіть протягом багатьох років) збираються в певний час на певній частоті з якою-небудь конкретною метою (наприклад, для обміну інформацією) або просто так – як збираються в якомусь клубі старі приятелі
Навіщо радіоаматорів поділяють на різні категорії?
Було б дуже добре, якби кожен радіоаматор ще до першого виходу в ефір знав і вмів повністю все, що потрібно (це приблизно той рівень, який потрібен для отримання ліцензії 1-ї категорії).
Однак, якщо б така вимога була безумовною, то початківцям було б важко отримати радіоаматорську ліцензію. Тому тим, хто зацікавився аматорським радіозв'язком, надається можливість спочатку спробувати свої сили в порівняно обмежених умовах (на не надто завантажених діапазонах, з невеликою потужністю передавача), здавши спрощені іспити (відповідні 3-й або 4-й категорії).
Накопичивши початковий практичний досвід роботи в ефірі і поглибивши свої знання, аматор може підвищити свою категорію до 2-ї і, таким чином, отримати вже майже всі привілеї, які взагалі можуть бути надані власнику аматорської радіостанції. Багатьох таке становище влаштовує на все подальше життя.
Якщо аматор бажає отримати право роботи всіма дозволеними видами зв'язку на всіх без винятку діапазонах, виділених радіоаматорам, і з підвищеною потужністю передавача, то йому доведеться довести, що він уже осягнув практично всі тонкощі аматорського радіозв'язку і придбав хороші радіотехнічні знання, тобто скласти іспити на 1-шу категорію (в деяких країнах такий рівень ліцензії називається "Extra class").
Таким чином, встановлення декількох категорій є не якимось приниженням або довільним обмеженням прав, а навпаки, деяким послабленням, кроком назустріч початківцям радіоаматорам. Практично, при великому бажанні, будь-яка людина може пройти шлях від третьої категорії до першої протягом 5-6 років, а при сприятливих умовах (наявність вільного часу, здібностей, освіти) - і вдвічі швидше.
Чи можна обійтися без знання азбуки Морзе?
Можна. Для отримання ліцензії 4-ї категорії знати азбуку Морзе не обов'язково, але з такою ліцензією Ви зможете працювати тільки на ультракоротких хвилях. Право роботи не тільки на УКХ, а й на коротких хвилях набувають тільки ті, хто вміють приймати на слух і передавати ключем азбуку Морзе (ліцензія 3-ї категорії, а згодом - 2-й і 1-й). Такі міжнародні правила. Освоїти "морзянку" не так складно, як здається, особливо якщо скористатися навчальними комп'ютерними програмами. Тоді у Вас буде набагато більше прав і можливостей і Ваша "життя в ефірі" буде набагато цікавіше.
Навіщо здавати іспити, вчити абетку Морзе, якщо я можу займатися тим же самим без всяких турбот, користуючись Сі-Бі-рацією на 27 МГц?
Помиляєтесь! Дозвіл використовувати так званий СВ-радіозв'язок не передбачає жодних прав на технічні експерименти. Ви зобов'язані користуватися виключно сертифікованою та зареєстрованою апаратурою заводського виготовлення, причому сертифікованою для цивільного застосування саме в нашій країні.
Ні для яких дальніх радіозв'язків Сitizens Вand radio насправді не призначено. Це всього лише загальнодоступний засіб місцевого побутового зв'язку – наприклад, для підтримки зв'язку між учасниками туристичного походу або між Вами і Вашими близькими, коли вони на дачі, а Ви – вдома. До цього виду зв'язку слід ставитися так само, як, наприклад, до мобільного телефону – тільки набагато менш досконалого і більш дешевого.
СВ-радіозв'язок не має ніякого відношення до радіоаматорства.
Як вивчити телеграфну азбуку Морзе?
По суті, "вивчити морзянку" – це всього лише твердо запам'ятати півсотні нескладних звукосполучень, натренуватися швидко записувати відповідні їм букви і цифри і навчитися ритмічно відтворювати їх телеграфним ключем. Ніяких особливих здібностей для цього не потрібно. Як і при будь-якому навчанні, найголовніше – Ваша наполегливість і регулярність занять.
Найкраще навчатися і тренуватися за допомогою комп'ютера, під керівництвом досвідченого радиста або радіоаматора, але цілком можна робити це і абсолютно самостійно. В Інтернеті можна знайти багато різних навчальних і тренувальних програм (для цього достатньо провести пошук за ключовим словом "Morse"). Спробуйте різні, не лінуйтеся уважно вивчити всі ті рекомендації, які зазвичай до них додаються.
Спочатку навчаються прийому звукових сигналів азбуки Морзе від комп'ютера, або із заздалегідь підготовлених магнітофонних записів, потім приступають до прийому передач аматорських станцій і до тренувань з передачі ключем. Хоча для складання іспиту третьої категорії досить швидкості прийому і передачі лише 40 знаків на хвилину, краще намітити собі метою першого етапу освоєння прийому зі швидкістю близько 60 знаків на хвилину, інакше в реальному ефірі орієнтуватися буде важкувато.
Хто такі радіоаматори-спостерігачі?
Будь-яка людина, що воложіє відповідним радіоприймачем, може послухати, про що говорять радіоаматори, як вони встановлюють свої радіозв'язки. Але якщо це заняття стає для постійним захопленням і спостереження ведуться регулярно, систематично, то такий радіослухач називається радіоаматором-спостерігачем (по-англійськи - Short Wave Listener, або SWL). Це, як правило, перший крок до того, щоб стати повноправним радіоаматором, один з важливих етапів підготовки початківця короткохвильовика.
Добре, якщо радіоаматор-спостерігач не просто слухає, а фіксує в своєму апаратному журналі (щоденнику) які і коли радіостанції він зміг почути, на яких діапазонах, з якою чутністю, з якими кореспондентами вони підтримували радіозв'язок і т.д. Це допоможе йому вивчати особливості поширення радіохвиль, здобувати навички радиста, знайомитися з правилами радіозв'язку, поглиблювати своє знання географії та іноземних мов. Особливо добре, якщо вже на цьому етапі слухач освоїть прийом не тільки радіотелефонії, а й телеграфну азбуку, і радіокод, і методи прийому цифрових видів радіозв'язку.
При бажанні спостерігач може розсилати свої картки-повідомлення про прийом (SWL-reports) тим радіостанціям, які чув, і отримувати у відповідь їх QSL-картки, що підтверджують прийом.
Якщо говорити вже зовсім точно, то QSL-картки підтверджують, звичайно, не факт прийому, а факт роботи радіостанції в той момент і на тому діапазоні, які були вказані в SWL-report'e. Треба мати на увазі, що не всі радіоаматори зацікавлені в повідомленнях спостерігачів, тому відповідні QSL будуть приходити далеко не від усіх.
Зразок QSL-картки від аматора з Танзанії
Спостерігачі можуть брати участь в змаганнях короткохвильовиків (у багатьох є і така підгрупа учасників), існують і нагороди – дипломи радіоаматорських організацій різних країн – для тих, хто досяг певних успіхів у своїй SWL-діяльності.
Для зручності при QSL-обміні і при участі в різних заходах радіоаматор-спостерігач може оформити особистий реєстраційний номер (або як його часто, але неправильно називають "SWL-позивний"). Для цього потрібно стати членом національної радіоаматорської організації (у нас - UARL).
Який радіоприймач потрібен для того, щоб почути аматорські станції?
Звичайний радіомовний приймач не допоможе. Для початку потрібен приймач, який перекриває хоча б одну з ділянок коротких хвиль, виділених радіоаматорам, і здатний приймати передачі з односмуговою модуляцією (SSB), або УКХ-ЧМ приймач з діапазоном 145 ... 146 МГц (правда, з його допомогою Ви зможете почути, швидше за все, тільки переговори місцевих радіоаматорів між собою).
Спершу можна спробувати розшукати який не будь старий військовий короткохвильовий радіоприймач. Більшість з них не були прямо призначені для прийому SSB, але майже всі можуть це з більшим чи меншим успіхом робити при установці перемикача роду роботи в положення "ТЛГ" (слухова телеграфія, CW). Здебільшого лампові зв'язкові приймачі досить громіздкі, зате надійні, недорого коштують, і їх порівняно просто ремонтувати і переробляти.
Інший шлях – самому побудувати простий, але цілком здатний задовольнити перший інтерес, КХ-приймач на 2-3 мікросхемах, або на 5-6 транзисторах, чи навіть на 2-3 радіолампах. Для початку його досить зробити одно- або дводіапазонним. А антеною поки зможе послужити і простий шматок дроту завдовжки в кілька метрів.. Врешті, одна з найпростіших конструкцій пропонується на початку цього посібника.
Приймач, спеціально призначений для прийому на всіх аматорських КХ-діапазонах, можна, звичайно, купити і готовий, але така японська іграшка обійдеться не дешево (від 300 доларів і вище). За дешевше можна придбати китайський приймач DEGEN-1103/
Найімовірніше, вдень можна почути роботу аматорських радіостанцій з різних країн на частотах 14 ... 14,35 МГц і 21 ... 21,45 МГц, а в темний час доби - на 3,5 ... 3,8 МГц і 7 ... 7,1 МГц . Початок кожного з цих діапазонів (одна третина) використовується для зв'язку телеграфом (азбукою Морзе), а інші 2/3 – в основному телефоном з SSB модуляцією, а також для інших видів аматорського зв'язку.
Я хотів би отримати аматорську ліцензію тільки з однією метою – щоб мати можливість підтримувати зв'язок під час туристичних походів, на рибалці і полюванні.
Буває, що радіоаматори користуються своїми портативними УКХ-радіостанціями і з такою метою. Але якщо Вам потрібен зв'язок тільки для цього, то доцільніше просто купити комплект мініатюрних рацій діапазону 446,0 - 446,1 МГц для користування якими навіть не потрібно отримувати дозвіл, або купити портативні рації "Сі-Бі" діапазону 27 МГц (для їх використання потрібно придбати "Сі-Бі"-ліцензію).
Треба, однак, мати на увазі, що вся такого роду апаратура повинна бути тільки заводського виготовлення, повинна бути сертифікованою для продажу в нашій країні, а ніякі переробки, доповнення або "удосконалення" в ній неприпустимі. Зате від користувачів "побутового радіозв'язку" не потрібні ніякі спеціальні знання. До радіоаматорства "Сі-Бі" зв'язок не має ніякого відношення.
Чи зможу я, отримавши аматорську ліцензію, використовувати свій передавач, щоб вести музичні та розважальні передачі для своїх друзів?
Ні. Займатися радіомовленням радіоаматорам заборонено.
Чи зможу я, отримавши аматорську ліцензію, використовувати свою радіостанцію для створення бездротової комп'ютерної мережі з виходом в Інтернет?
Технічно це цілком здійсненно, але ця мережа повинна буде цілком і повністю діяти за правилами радіоаматорського зв'язку і тільки в радіоаматорських цілях. Зв'язок в ній повинен буде підтримуватися тільки між ліцензованими радіоаматорами. По суті, такого роду мережі давно існують, і їх досить багато (так зване Packet radio). Причому їх глобальне об'єднання було здійснено чисто аматорськими засобами ще задовго до появи Інтернету.
Радіотехніка як така мене не цікавить, але мені хотілося б щодня практикуватися в іноземних мовах. Якщо я здам іспити і отримаю радіоаматорську ліцензію, то чи зможу я таким чином досягти своєї мети?
Радіоаматорство надає можливість вільно спілкуватися з людьми різних національностей і хоч щодня практикуватися майже на будь-якій мові. Але якщо мовна практика – Ваша єдина мета, то краще скористатися іншими засобами. Аматорський радіозв'язок призначений тільки для радіоаматорів – тобто, перш за все, людей, що цікавляться радіотехнікою. Однак не виключено, що в процесі підготовки до іспитів радіотехніка й інші аспекти радіоаматорства Вас все-таки зацікавлять. Спробуйте.
Чи не буде заважати мій передавач прийому телебачення або роботі мережі Інтернет?
Скоріше – навпаки. Якщо Ви все правильно зробите і налаштуєте, то перешкод роботі справної сертифікованої апаратури не виникне. А от комп'ютерні мережі та окремі комп'ютери (особливо так званої "жовтої" та дилетантської збірки) нерідко створюють серйозні перешкоди радіоприйому.
Якщо перешкоди прийому телебачення виникають під час роботи легального аматорського радіопередавача, то в багатьох випадках це може відбуватися не стільки з вини радіоаматора, скільки через несправність телевізора, через його неповну відповідність сучасним європейським стандартам або через несправність телевізійної антени.
Якщо у сусіда раптом "заговорив вашим голосом" відеомагнітофон, телефон або Hi-Fi аудіосистема – то це ніяк не проблема радіоперешкод, а тільки свідчення низької якості цієї техніки. Якщо такого роду пристрої так чи інакше реагують на радіосигнали, значить вони функціонують неправильно, оскільки за своїм призначенням вони не є радіоприймальними пристроями.
Чи багато місця потрібно виділити в квартирі, щоб обладнати свою власну радіостанцію?
Не обов'язково багато. Ідеально, якщо є можливість виділити для розміщення своєї апаратури окрему кімнату, але можна обійтися і зовсім невеликим простором. Це може бути і невеликий куточок у спальні або на кухні. Деякі радіоаматори навіть змушені обмежуватися тільки кишеньковою УКХ апаратурою, але через це вони не перестають бути радіоаматорами. Важливо тільки, щоб в будь-якому випадку дотримувалися правила техніки безпеки, і щоб ніхто, крім власника ліцензії, не мав можливості включити передавач.
Радіоаматорський куточок у квартирі
Колективна радіостанція Носівської СЮТ
Я живу в багатоквартирному будинку, в центрі міста. Встановити великі антени ніде. Чи не буде це перешкодою для занять аматорським радіозв'язком?
Антени аматорської радіостанції не обов'язково повинні бути великими, хоча їх ефективність прямо пов'язана з розмірами. В крайньому випадку, Ви зможете обходитися для початку навіть і кімнатною або балконною антеною, але скільки-небудь далекі зв'язки будуть для Вас великою рідкістю. Зв'язки на УКХ можуть вестися не тільки безпосередньо, але і з використанням електронних ретрансляторів (наземних і супутникових) – іноді це дозволяє встановлювати досить далекі зв'язки навіть з ручною радіостанцією (розмірами з мобільний телефон). У міру накопичення знань і досвіду більшість радіоаматорів знаходить якийсь прийнятний вихід з такого скрутного становища.
Радіоаматорство - заняття цікаве, але я віддаю перевагу проводити вільний час на свіжому повітрі. Чи можна якось поєднувати одне з іншим?
Одне іншому не суперечить. Багато радіоаматорів мають радіостанції, придатні для використання в польових умовах, і легкі доладні антени. З таким обладнанням можна, наприклад, виходити в ефір з яких-небудь особливо вигідних для поширення радіохвиль місць (висока гора, острів) або просто, щоб урізноманітнити свій відпочинок на природі.
Нерідко радіоаматори (і групами, і поодинці) спеціально організовують експедиції в такі країни, території або на острови (часто – віддалені і незаселені), які мало або зовсім не представлені в аматорському ефірі, щоб дати можливість тисячам своїх колег в усьому світі встановити радіозв'язок з такими екзотичними місцями. Досить часто різні наукові та спортивні експедиції включають в свій склад досвідчених радіоаматорів для забезпечення зв'язку.
Є також кілька видів радіоспорту, які прямо поєднують в собі рухову активність на свіжому повітрі з радіоаматорством (змагання по радіоаматорському триборству, зі спортивної радіопеленгації).
Крім того, в будь-якому випадку Вам доведеться немало повправлятися фізично на свіжому повітрі, займаючись будівництвом і регулюванням своїх антен.
Коли слухаєш аматорський зв'язок в телефонному режимі, незрозуміло, для чого оператори вимовляють поспіль по кілька не пов'язаних зі змістом розмови імен, назв міст і т.д.?
Очевидно, Ви почули, як позивний сигнал (кличний знак) або яке-небудь слово (скажімо, назва маловідомого міста чи ім'я) передавалося по системі "буква-слово". Для того щоб при радіотелефонному зв'язку якесь слово або кличний знак були прийняті безпомилково, їх продиктовують по буквах, де кожну букву замінюють словом, що починаються з неї.
Чому в аматорських радіостанцій такі дивні кличні знаки?
Не більше дивні, ніж номери автомобілів або персональні коди. В безглуздому, на перший погляд, наборі букв і цифр (зазвичай від чотирьох до шести) стисло містяться відразу кілька відомостей.
Перші знаки завжди вказують на державну приналежність (UR-Україна, S5 - Словенія, W або К - США, 4К - Азербайджан, R - Росія і т.д.). Далі слідує цифра, яка в різних країнах може означати або район цієї країни, або призначення радіостанції (індивідуальна, клубна, спеціальна) або ще щось.
Закінчується кличний знак поєднанням букв (до трьох), одна з яких може нести якісь додаткові дані, а решта – індивідуальне буквосполучення, присвоєне конкретній особі або клубу.
Ось деякі приклади кличних знаків: YL1XX, S58VUR, RZ3BW, 9A6T, W2AQN, YU350CC, R1FJL, 4K8CC, KB6DIP, HА9LB, R250F, G7P, M2000Y.
Кожен кличний знак (кажучи офіційною мовою - позивний сигнал) унікальний – він існує в однині і ніде в світі немає ще одного такого самого. Він присвоюється кожній радіостанції органами національної Адміністрації зв'язку (в Україні - "Український державний центр радіочастот") за певними правилами. Для багатьох радіоаматорів кличний знак стає як би другим ім'ям (другим за часом придбання, а за значимістю – часто і першим!). Найчастіше так і кажуть – не "позивний моєї радіостанції", а просто "мій позивний".
Що означають буквосполучення 'DX', 'CQ' і '73 '?
Це деякі з телеграфних кодових виразів, уживаних і при зв'язку телефоном, і в радіоаматорського літературі:
- DX (вимовляється як "діекс") – значить радіостанція, зв'язок з якою вважається порівняно рідкісним і цінним через велику віддаленість і через те, що з тієї країни або території, де вона знаходиться, працює мало аматорських радіостанцій.
- CQ (вимовляється як "сікью") – це міжнародний загальний виклик "всім", то є запрошення для кожного, хто почує цей виклик, встановити зв'язок.
- 73 – код, що позначає найкращі побажання. Існують списки Q-кодів.
Що таке аматорські супутники? Хіба любителі в змозі самі запускати в космос саморобні ракети?
Ракети в космос радіоаматори самі не запускають, звичайно. Але вже давно будують УКХ ретранслятори, придатні для запуску в космос і для тривалої роботи на навколоземній орбіті. Ці ретранслятори відправляються в космос як попутний вантаж на звичайних ракетах-носіях разом з науковими та комерційними супутниками. За допомогою ретрансляторів вдається встановлювати далекі зв'язки на УКХ, в ряді випадків користуючись навіть малопотужною апаратурою і простими антенами. В даний час навколо Землі обертаються десятки аматорських космічних ретрансляторів. Це складні, багатофункціональні, надійні пристрої. Супутники розроблені та побудовані не одинаками, а великими (часто – інтернаціональними) колективами. Користуватися цими ретрансляторами можуть всі радіоаматори.
Чому, коли радіоаматори говорять про кількість країн, з якими у них були встановлені радіозв'язки, фігурують цифри і 250, і 300? Адже число різних держав у світі не досягає і двох сотень?
Слово "країна" означає не тільки "держава", а й "місцевість, територія". Для нас становлять інтерес зв'язки не тільки з кожною державою, а й з різними її колоніями, і з різними особливими територіями як в межах суверенних держав, так і розташованими віддалено від них.
Наприклад, Аляска – один зі штатів США, але між нею і основною територією держави розташована західна частина Канади, а інший штат – Гаваї – складається з островів, віддалених на тисячі кілометрів від материка і знаходиться в іншій частині світу – Океанії. Умови розповсюдження радіохвиль в цих трьох частинах США істотно різні. Росія своєю величезною територією тягнеться в двох частинах світу – Європі та Азії, умови радіозв'язку з якими теж значно відрізняються. У той же час Франція і Великобританія володіють різними колоніями на островах, що знаходяться далеко за межами Європи, аж до протилежного боку Землі.
Тому в радіоаматорській практиці були вироблені критерії, за якими до числа "країн" відносять не тільки суверенні держави, а й різні території (віддалені острови, особливі адміністративні та автономні утворення і т.д.).
Існують кілька списків "країн", прийнятих різними радіоаматорськими організаціями, але всі вони лише трохи відрізняються від давно ставшого загальновизнаним списку "DXCC", запропонованого Американською радіоаматорською лігою. В даний час цей список містить 335 територіальних одиниць (раніше їх називали "DXCC countries", тобто "країнами за списком DXCC"). Природно, з часом цей список доводиться переглядати відповідно до політичних змін на мапі світу.
Зрозуміло, що встановити зв'язки з усіма 335-ма територіями – це значно складніше завдання, ніж з майже вдвічі меншою кількістю держав. Деякі з них є важкодоступними нежилими островами в Антарктиці, Тихому й Індійському океанах. До того ж, є дуже малонаселені і слаборозвиненими країнами, де радіоаматорів всього лише одиниці.
Тих, кого цікавлять зв'язки саме з далекими, рідко працюючими в ефірі країнами, називають DX-менами. Щоб допомогти DX-менам поповнити свої колекції "спрацьованих країн", час від часу в такі місця спеціально організовують експедиції (так звані DX-експедиції). Основне завдання DX-експедиції – встановити зв'язки з якомога більшим числом радіоаматорів світу. Час роботи експедицій рідко перевищує однин-два тижні, а число охочих "спрацювати" з ними може сягати десятків і сотень тисяч.
Число "спрацьованих країн" – один з найпрестижніших показників операторської майстерності у короткохвильовиків. Більше того, серед DX-менів постійно йде свого роду змагання в тому, хто встановить зв'язки з максимально можливим числом країн і територій на кожному з діапазонів окремо, та ще й кожним з видів радіозв'язку (телефонія, слухова телеграфія, телетайп, телебачення ...)
Що таке QSL-картка?
Добра стара традиція короткохвильовиків – після встановлення якого-небудь цікавого радіозв'язку обмінюватися поштою спеціальними картками (листівками), що підтверджують цей зв'язок. На QSL-картці вказують технічні дані зжійсненого радіозв'язку. Картки часто бувають художньо оформленими, з видами міст, з фотографіями радіоаматора (і навіть всієї його сім'ї), його апаратури, антен, і т.д. Багато аматорів їх колекціонують. У найбільш активних операторів колекції нерідко містять десятки тисяч QSL з усіх країн світу.
Сам по собі обмін QSL-картками, звичайно, не є радіоаматорством, це лише одне з супутніх аматорському радіозв'язку захоплень.
Буквосполучення "QSL" – це одне з телеграфних кодових виразів, що означає "Підтверджую прийом".
Як практично здійснюється обмін QSL-картками між радіоаматорами?
Поштою. Зазвичай першим висилає картку той, кому потрібна QSL, що підтверджує даний радіозв'язок, а його кореспондент відправляє свою у відповідь. Нерідко про обмін QSL-картками обидві сторони домовляються під час зв'язку.
Останнім часом почали говорити і про обмін "електронними QSL" через Інтернет, але поки це нововведення не знайшло широкого розповсюдження і сприймається більшістю з недовірою.
Що таке радіоаматорські дипломи?
Різні радіоаматорські організації засновують спеціальні нагороди та сертифікати. Зазвичай це барвисто оформлені дипломи (рідше – кубки, медалі та спеціальні настінні плакетки), що присуджуються радіоаматорам, які виконали певні умови.
Наприклад, той, хто має QSL-картки, що підтверджують його зв'язки з усіма континентами, може отримати диплом Міжнародного союзу радіоаматорів (IARU) "Worked All Continents". Якщо радіоаматор встановив зв'язки з усіма штатами США, то він може отримати диплом "Worked All States" Американської радіоаматорського ліги (ARRL). Часто назви дипломів вказують скорочено, наприклад, вищезазначені дипломи називають відповідно "WAC" і "WAS".
Взагалі, умови отримання нагород бувають дуже різними, але, як правило, потрібно встановити радіозв'язки з певною кількістю різних аматорських станцій якоїсь країни, чи з усіма її регіонами, чи з усіма країнами якогось регіону світу і т.п. Нерідко спеціальні дипломи засновуються у зв'язку з якими-небудь подіями (наприклад, Олімпійськими іграми) або ювілеями, але тоді їх умови можна виконати тільки протягом певного періоду. Умови отримання різних дипломів можна знайти в журналах і довідниках.
Радіоаматорський диплом від Короля Іспанії Філіпа IV,
яким нагороджена радіостанція Носівської СЮТ
Для отримання заслуженого диплома потрібно відправити його засновникам свою заяву про виконання умов (за певною формою) і прикласти до нього підтвердження проведених зв'язків (QSL-картки, які будуть повернуті після перевірки). Звичайно потрібно докласти і певну суму грошей, щоб оплатити поштові витрати і витрати на виготовлення нагород.
Багато радіоаматорів спеціально колекціонують такі свідчення своїх досягнень.
Що таке радіоспорт?
Радіоспорт включає в себе кілька загальновизнаних, відмінних один від одного технічних видів спорту, пов'язаних з радіотехнікою. По кожному з них проводяться змагання різного масштабу аж до чемпіонатів світу.
У багатьох випадках аматорський радіозв'язок в цілому, а особливо різні змагання по радіозв'язку, розглядають як вид спорту чи навіть як два окремих – радіозв'язок на КХ та радіозв'язок на УКВ.
Другий за популярністю і за віком вид радіоспорту – спортивна радіотелеграфія (СРТ), або швидкісний прийом і передача радіограм. По суті, це один з елементів підготовки радиста, доведення до досконалості. Змагання проводяться не в реальному ефірі, а в класі. Завдання спортсмена – приймати на слух радіограми передані азбукою Морзе з максимально можливою швидкістю, і як можна швидше передавати радіограми ключем. Кількість помилок повинно бути мінімальним, а чіткість і ритмічність передачі оцінюються суддями приблизно так само, як майстерність і артистизм у фігурному катанні.
Спортивну радіопеленгацію (СРП) називають ще "полюванням на лисиць". У лісі ховають кілька "лис" – мініатюрних автоматичних радіопередавачів, а "мисливцям", озброєним портативними приймачами з антенами спрямованої дії, потрібно в найкоротший час всі їх знайти. Це вимагає не тільки технічної підготовки, але й чималої фізичної, оскільки дистанція становить кілька кілометрів по пересіченій місцевості.
Схожий з цим вид радіоспорту – спортивне радіоорієнтування.
Радіоаматорське триборство (РЛТ) включає в себе змагання з радіозв'язку в польових умовах (телеграфом на мініатюрних КХ-радіостанціях), спортивне орієнтування та стрільбу з малокаліберної гвинтівки.
Багатоборство радистів – особисто-командний вид спорту, тепер уже не дуже популярний. Раніше воно культивувалося військовими і являло собою цілий комплекс підготовки радиста-розвідника або диверсанта: обмін радіограмами між членами кожної з команд в польових умовах, швидкісні прийом і передачу радіограм в класі (все азбукою Морзе, звичайно), орієнтування, плавання, стрілянину і метання гранат у ціль.
За радянських часів радіоспорт був включений в Єдину всесоюзну спортивну класифікацію і, так само як у легкій атлетиці або мотоспорті, спортсменам присвоювалися спортивні розряди і звання (наприклад, "Майстер спорту СРСР"), а суддям – категорії. В Україні така система зберігається і донині.
Як відбуваються змагання радіоаматорів-короткохвильовиків?
Змагання короткохвильовиків всіх рівнів – від клубних та районних до всесвітніх, на відміну від інших видів спорту, доступні будь-якому радіоаматорові, незалежно від рівня його підготовки, місця проживання, віку і т.д.
Такі змагання відбуваються "в ефірі" майже кожні вихідні. Брати участь в них можна не виходячи зі свого будинку. Часто їх називають англійським словом "contest" (контест) або коротко – "test" (тест).
Суть справи полягає в тому, що протягом певного часу (від декількох годин до двох діб) учасники повинні встановити максимально можливу кількість радіозв'язків або з будь-якими іншими учасниками, чи з радіоаматорами якоїсь конкретної країни або частини світу. У міжнародних змаганнях, зазвичай, чим більш далекі зв'язки – тим більше очок нараховується за кожний з них. За умовами різних змагань, набрані очки можуть ще помножуватись на певні "множники" – наприклад, кількість різних країн або різних районів якоїсь країни, з якими були встановлені радіозв'язки. Як правило, обмін інформацією при кожному радіозв'язку потрібен мінімальний – зазвичай це так звані контрольні номери (комбінації цифр або букв).
Той, хто вміє більш швидко знаходити потрібних кореспондентів, більш оперативно встановлювати зв'язок з ними, безпомилково надсилати та отримувати інформацію, природно, встигає набрати більше очок. Характерно, що в таких змаганнях всі учасники є не тільки суперниками, а й партнерами – адже кожний двосторонній зв'язок приносить очки обом кореспондентам.
Можливість проявити свою операторську майстерність у великій мірі обумовлена технічною оснащеністю радіостанції – наявністю ефективних антен, хорошою приймально-передавальною апаратурою та зручністю оперативного управління ними, а також знанням особливостей поширення радіохвиль і здатністю спортсмена концентруватися на виконанні поставленого завдання протягом усього часу змагання. Останнє залежить не тільки від моральної, а й від фізичної підготовленості, витривалості спортсмена. Правда, на результати сильно впливає різне проходження радіохвиль в різних місцях, а дотримання всіх правил – справа совісті кожного з учасників, оскільки суддівський контроль у процесі заочного змагання здійснити практично неможливо.
Тих, хто обрав участь у змаганнях в якості основного напрямку своєї радіоаматорської діяльності, називають контестменами. Багато інших радіоаматорів приймають участь в змаганнях час від часу, не заради боротьби за перше місце, а з метою встановлення будь-яких коротких, проте цікавих DX-зв'язків, оскільки в такі дні в ефірі працюють набагато більше різних радіостанцій, ніж зазвичай.
Після закінчення contest'a кожен учасник відправляє організаторам звіт про проведені зв'язки. Судді звіряють отримані звіти і таким чином визначають, які зв'язки відбулися, а які – ні (якщо дані про цей зв'язок у звітах кореспондентів не збігаються). У результаті виявляються переможці (індивідуальні та команди колективних радіостанцій) – абсолютні, в різних підгрупах, по країнах і континентах. Лідери великих міжнародних змагань встигають встановити за добу по кілька тисяч радіозв'язків.
На таких змаганнях неможлива присутність глядачів, але зате число активних учасників великого КХ-контесту цілком може порівнюватися з числом вболівальників на трибунах великого стадіону, а напруженість боротьби в ефірі буває не меншою, ніж на футбольному чи хокейному полі.
Диплом, яким у 2015 році нагороджено колективну радіостанцію Носівської СЮТ
за перше місце в Україні і третє у Європі в найпрестижніших Міжнародних
змаганнях «World Wide WPX Contest CW»
Іноді проводяться і очні змагання, коли їх учасники збираються в одному місці і використовують рівноцінні апаратуру та антени. В такому випадку вони опиняються в рівних умовах і з точки зору розповсюдження радіохвиль, а змагання йде під повним суддівським контролем. Зазвичай це відбувається разом з яким-небудь популярним заочним contest'ом, а переможці визначаються окремо серед очних і заочних учасників.
Найбільше з таких змагань – командний чемпіонат світу з радіоспорту (WRTC) – проводиться під егідою IARU один раз на два роки.
З якою метою створюються аматорські радіостанції колективного користування?
Загалом, з тією ж, що й індивідуальні. Однак, коли вдається об'єднати зусилля і кошти кількох ентузіастів, можуть бути досягнуті результати, непосильні для окремого радіоаматора. З'являється можливість, наприклад, побудувати комплекс високоефективних антен для всіх діапазонів. Спільними силами і засобами може бути створений комплекс оригінальної і складної приймально-передавальної апаратури. За допомогою такої техніки можна більш успішно займатися і DX-інгом, і досягти високих результатів у міжнародних змаганнях.
Колективні (клубні) радіостанції можуть бути створені при різних підприємствах, установах, громадських організаціях чи навчальних закладах. У багатьох країнах вважається престижним, якщо навчальний заклад або фірма має добре обладнану аматорську радіостанцію. Хорошими прикладами є радіостанції в багатьох університетах Японії, США та Європи. Нерідко їх діяльність безпосередньо пов'язана з навчальним процесом і науково-дослідними роботами. Колективні аматорські радіостанції діють навіть при штаб-квартирах ООН в Нью-Йорку та Міжнародного союзу електрозв'язку (ITU) в Женеві.
Взагалі, колективна творчість буває дуже продуктивною, оскільки охопити всі сторони різноманітної радіоаматорської діяльності поодинці досить складно, а знання, навички та здібності в різних галузях у членів однієї команди взаємно доповнюють один одного.
Початківці (зокрема ті, що ще не отримали індивідуальної ліцензії) на колективній радіостанції можуть зробити свої перші кроки в ефір, випробувати себе. Причому, беручи участь у спільних справах разом з більш досвідченими колегами і під їх керівництвом, початківці прогресують значно швидше, ніж займаючись індивідуально.
Чи є якісь радіоаматорські організації, клуби в Україні?
У кожній області є обласне відділення Ліги радіоаматорів України. Адреса офіційного сайту ЛРУ: www.uarl.org
Що таке IARU?
IARU - International Amateur Radio Union – Міжнародний союз радіоаматорів – це громадська організація, яка об'єднує національні радіоаматорські організації майже 150 держав.
Союз створений у квітні 1925 р. Побудований за регіональним принципом (3 регіони світу). Вищими органами союзу є регіональні конференції, робочі органи – комісії, комітети, Адміністративна рада та Міжнародний секретаріат. Штаб-квартира IARU знаходиться в м. Ньюїнгтон, Коннектикут в США.
IARU координує діяльність електронних організацій, виробляє рекомендації по всім міжнародним аспектам практичної діяльності радіоаматорів і представляє інтереси радіоаматорів в ITU. Сайт в Інтернеті: www.iaru.org
Ліга радіоаматорів України є членом першого регіону IARU.
Що таке ITU?
ITU - International Telecommunications Union – Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ) – це міжурядова організація, що працює під егідою ООН, призначена для всесвітньої координації діяльності всіх служб електро- і радіозв'язку. Штаб-квартира ITU знаходиться в Женеві.
Союз заснований в 1865 р. Вищим органом є Повноважна конференція ITU, а в галузі радіо – Всесвітні радіоконференції. Робочими органами є комітети та робочі групи, зокрема Міжнародний консультативний комітет з радіо (CCIR). Саме органи ITU розподіляють частоти для кожної із служб, виділяють державам префікси позивних, встановлюють загальні правила радіозв'язку і різні технічні стандарти в цій галузі.
Звід міжнародних угод і правил в галузі радіозв'язку називається "Radio Regulations", або "Міжнародний регламент радіозв'язку" (це кілька товстих книг). Сайт ITU в інтернеті: www.itu.int
Хоча питання, пов'язані з аматорською службою радіозв'язку, складають дуже малу частку всіх проблем, якими займається ITU, для радіоаматорства діяльність цієї організації має вирішальне значення.
Інтереси держав в ITU представляють їхні національні Адміністрації зв'язку. В Україну такою є "Український державний центр радіочастот" - УДЦР.
Що таке CEPT?
CЕРТ - Conference Europeenne des Administration des postes et des telecommunications – Європейська конференція Адміністрацій пошт і телекомунікацій. Це міжнародна організація, що має своєю метою узгодження діяльності національних Адміністрацій зв'язку європейських держав. Конференцією засновано кілька комітетів з різних видів зв'язку. Питаннями радіозв'язку, включаючи і аматорський, займається ECC - Electronic Communications Committee (Комітет електронних комунікацій). У віданні цього комітету, серед багатьох інших, знаходяться також рекомендації по уніфікації радіоаматорських ліцензій в країнах-учасницях CEPT.
Заключення
У цій роботі в максимально доступній формі викладено суть радіоаматорства. Звичайно, це тільки один із можливих варіантів такої роботи, який базується на власному досвіді автора. Подано ілюстративний матеріал.
При цьому автору розробки вдалося на практиці створити радіостанцію колективного користування у звичайному районному позашкільному закладі. І ця створена радіостанція менш ніж за два роки сягнула значних висот, здобувши великі рейтингові оцінки в Україні. Не виключено, що за підсумком 2015 року вона увійде у Всеукраїнську трійку лідерів. Підставою для таких сподівань є участь радіостанції у понад 30-ти змаганнях міжнародного рангу і перемоги у змаганнях учнівської молоді 2014 – 2016 рр..
Для написання роботи опосередковано використовувався довідковий матеріал із ряду радіоаматорських сайтів:
Література не використовувалась
